back

Про оновлення монашества

“Але залишається ще велика праця до виконання: відновлення давнього східнього монашества. Бо давнє, східнє монашество – це ніщо інше, як тільки монаший чин, такий, яким він був за часів св. Бенедикта […]. Відновлення цього давнього монашества можна би вважати однією із головних передумов для з’єдинення Сходу […]”

Найвідомішим звершенням Шептицького в цій ділянці вважається “відновлення в Українській ГрекоКатолицькій Церкві монашого життя за древнім Студійським уставом.” Шептицький опікувався першими монашими спільнотами студійської традиції, допомагаючи організаційно, фінансово та матеріально.

Андрей Шептицький і Климентій Шептицький тривалий час допрацьовували текст “Типікону” і остаточну його редакцію закінчили 1937 р.
У 1924 р. Шептицький заклав жіночу фундацію сестерстудиток в Якторові, де також був сиротинець для немовлят і дошкільнят та захоронку.
Митрополит Шептицький вважав за потрібне збагатити духовне життя власної Церкви за рахунок досвіду та досягнень монаших згромаджень, відомих у всьому католицькому світі.

Найшвидше Шептицький налагодив співпрацю з отцями-редемптористами. Керівництво Чину Найсвятішого Ізбавителя в співпраці з митрополитом уклали в травні 1913 р. спеціальний документ, угоду про працю монахів-редемптористів у візантійському обряді та створення "східної гілки" цього чину.
У міжвоєнний період було засновано східну гілку в Згромадженні Св. Франциска Сальського - салезіани. У 1930-і рр. митрополит скеровував молодих греко-католиків на навчання в салезіанські заклади освіти.

Митрополит Шептицький уважав, що тільки взаємозбагачення, взаєморозуміння різних обрядів творитиме майбутнє і ГКЦ, і Вселенської церкви.