back

Протоекуменічні погляди та діяльність митрополита

Діалог митрополита з Православним світом, його діяльність стосовно православних Російської імперії можна умовно назвати екуменічною. Слушною є влучна характеристика дослідника поглядів митрополита на єдність Церкви кардинала Л. Гузара: “Очевидно, що Шептицький не був екуменістом в сенсі Другого Ватиканського Собору. Однак, він був провісником екуменізму, який поборював труднощі найчастіше самотужки, без офіційних директив, а часто й всупереч настановам найвищих церковних влад”.

Єдність Церкви Христової була його мрією ще з молодих років, а плани та конкретні кроками щодо досягнення Церковної єдності стали важливою частиною всієї його діяльності. Роздуми, ідеї та плани митрополита про те як християнам Сходу і Заходу повернутися до єдності складають велику і дуже важливу частину його духовної спадщини. Він невтомно працював над створенням Російської Греко-католицької Церкви на чолі з екзархом Леонідом Фйодоровим.
Митрополит прагнув переконати керівництво Церков, духовенство та вірних і на Сході і на Заході в тому, що діалог, порозуміння та пошук шляхів до єдності є дуже важливим для всіх християн – і католиків, і православних.

Шептицький першим почав листування з російськими православними єпископами, широко відкриваючи двері діалогу. Митрополит брав активну участь у Велеградських конгресах, котрі, дискутуючи конкретні богословські питання, намагалися будували мости порозуміння між християнами Сходу і Заходу.

Погляди митрополита на шляхи поєднання змінювалися і розвивалися. Шептицький з часом повністю відійшов від традиційних поглядів стосовно “навернення” православних. Він вважав, що більш важливим є міжцерковний діалог та пошук порозуміння та шляхів об’єднання між Церквами як інституціями.
Ще більшого значення митрополит надавав поширенню та закоріненню самої ідеї про відтворення єдності Церкви Христової. Митрополит вважав, що потрібно багато часу аби християни навчилися слухати, розуміти та любити один одного не залежно від різниць обряду та церковної юрисдикції.
“Людина, яка любить Христа, - сама по собі шукає ту вселенскість, яка є нерозриною властивістю особи івчення Ісуса Христа. ” (1925 р.)
“Перша річ, щоби їх до Католицької Церкви наблизити чи приєднати, є допровадити до того, щоби зрозуміли, що не треба їм нічого змінювати зі своїх церковних чи обрядових, чи національних традицій та звичаїв, що можуть стати католиками, заховуючи у всім свої обряжи так, як їх досі заховували, без ніяких змін.” (1931 р.)