back

Погляди на релігійне об’єднання українського народу

“Якщо християнські різні Церкви в Україні мають сповнити завдання дати українському народові єдність, мусять позбутися того духа розколу і ненависти, який спричинює, що Українець Українцеві – ворог. Усі, скільки нас є, мусимо зробити все, що можемо, щоб помиритися і в собі самих побороти духа розколу і ворожнечі супроти братів.

Наші єрархи, поставлені історичними обставинами перед питанням зірвати канонічну зв’язь, яка їх лучить із тими Церквами, до яких належать, мусять зробити це так, щоб тієї зв’язі не зривати дорогою розколу, не зривати в ім’я самолюбства чи імперіялізму, а в ім’я любові, християнської покори і церковного авторитету. Мусять також і на те уважати, щоб, зриваючи канонічну зв’язь, не затрачували того, що в тих матірних Церквах було вселенське, здорове і благодатне, а тільки те, що в тих матірних Церквах могло бути противне вселенській вірі й апостольським Переданням.”

Релігійна єдність, може більше чим єдність національної свідомости і державної приналежности, може стати основою моральної глубокої єдности усіх, що почуваються Українцями.”
Митрополит Шептицький у 1941-1943 рр. написав значну кількість листів до українських православних єреїв та української православної інтелігенції, закликаючи до праці над релігійним та національним порозумінням та об’єднанням. Однак, його слова не знайшли зрозуміння, а радше сприймалися як спроба прозелітизму.
“Я хотів, аби приналежні до різних віроісповідань старалися до себе взаємно наблизитися, заховуючи, очевидно, свою окремішність. ... Моє запрошення зрозуміли всі тільки як поклик до цілковитої злуки православних з нами, греко-католиками, і то тільки як прийняття всіма православними нашої Унії з Апостольським Римським Престолом. А можна було говорити про різні способи порозуміння, без зливання в одно віроісповідання. Можна було подумати й про злуку православних віроісповідань із греко-католицьким, при якому повставало б нове віроісповідання зі злучених обох, яке не було б ні давним православ’ям, ні давною греко-кат[олицькою Церквою. Моє предложення взято згрубша просто як поклик до Унії.”

Незважаючи на складність і незавжди продуктивність діалогу, митрополит вважав, що: “Із будови одної святої Вселенської апостольської Церкви будемо могти учитися і досвідчати, якою повинна бути суверенна провідна могутня єдність українського народу.”